ЦЬОГО, 2019 РОКУ, ВИПОВНИЛОСЬ РІВНО 20 РОКІВ З ДНЯ ПЕРШИХ ВІДВІДИ...

Хто ж не мріє в кінці виснажливого навчального року, напруженої сесії про захоплюючу подорож в історичне минуле, скажімо старовинними замками, фортецями чи бодай короткотривалий відпочинок на березі річки, гірському схилі, або в печерах повних таємниць і несподіванок...

Мрії, мрії, мрії... Одні здійснюються, інші ні. Для учнів коимп’ютерних професій відділення професійної підготовки, можливо одних з цілого Технічного коледжу багато мрій стали щасливою дійсністю. Це люди, які на власному ентузіазмі, без належного спорядження, незважаючи на відсутність матеріальної підтримки з учнівського профкому, тобто без витрат бюджетних коштів, в рамках міської програми сприяння розвитку учнівського туризму, на свій ризик і за свій кошт здійснювали ці поїздки. Тернопільщина, Івано-Франківщина, Хмельниччина, Львівщина ось, нехай невелика, але все ж "географія" наших подорожей.

Україна багата своєю природою, мистецькими, історичними, релігійними цінностями, неповторними краєвидами, і все це хочеться побачити на власні очі, і бодай раз в житті побувати в чарівних, дивовижних Карпатах, покорити найвищу гірську вершину України Говерлу (2061 м), посидіти біля палаючої, заворожуючої ватри, вдихнути смолянистий запах смерек, послухати шум бистороводних гірських річок.

Людина влаштована так, що найбільш емоційно вона переживає перше враження від побаченого, або запам'ятовує те, що останнім вразило її. Для нас туристів з Тернополя, Карпати стали відкриттям в 1999 році. З того часу, для викладацько-учнівського складу "комп'ютерщиків" вже стало чудовою традицією навчальний рік завершувати поїздкою в омріяні Карпати. А поміж тим, ще встигнути поподорожувати рідним краєм. Гарно скрізь, але Карпати це щось надзвичайне! Ми ще, і ще мріємо про гори!

Раніше це були не просто поїздки однієї групи, до числа туристів кожного року приєднувалися колишні "оператори"-випускники коледжу, які вміло передають досвід молодшим, вчать розкладати палатку, запалити багаття, особливо в дощову погоду, зварити «спільну» кашу в походних умовах… Це було своєрідне єднання всіх груп різних професій комп'ютерщиків, різних поколінь, починаючи з 1998 року випуску. Це дає позитивний результат у виховній роботі з учнями.

Ентузіастами-організаторами всіх поїздок з відділення професійної підготовки Технічного коледжу, і зокрема в Карпати, з колективу викладачів були Тхір Ігор Любомирович, Юзьків Валентина Олександрівна. До поїздки долучалися інші бажаючі, зокрема викладачі та майстри виробничого навчання Пілярчук Г.Й., Юзьків І.В., Олеськів С.В., Гамівка Н.Р., Смакоуз Є.В., Пласконіс О.М., Матвіїв Я.С., Волянюк І.Б. У 2003 році естафету Карпат у нас запозичив факультет електронних апаратів, зокрема викладачі Юзьків А.В., Федечко В.М., Пиж В.С., Мацикур Г.В.

У туристів-комп'ютерщиків був незамінний помічник зі спорідненої спеціальності "Регулювальник- радіоаратури", турист зі стажем, джентльмен, який для дівчат був надійним помічником та провідником у горах. Це Смакоуз Є.В. (в народі "дядя Женя"). Він і маршрут знав, і рюкзак допомагав нести, і дощовик віддавав у негоду, навіть, якщо сам ризикував змокнути "до нитки". Є такий вислів "Я б з ним у похід не пішов". Так, похід це випробування на сміливість, надійність, спритність, витривалість себе самого та товариша поруч, своєрідний тест на міцність дружби, вміння швидко прийняти правильне рішення у складній ситуації і не залишити ближнього у біді. В туристичному поході люди розкривають свою сутність.

Учнівське товариство як правило згуртовується попоївши смачної каші із спільного котла, звареної на воді із гірського джерела, з присмаком диму, та замішаної приправами на власний смак, одночасно декількома кашоварами, словом незабутньої каші. Згуртовується колектив, і поспівавши, хто і яких знає пісень біля ватри, під час пішохідного маршруту, чи поїздки в автобусі (до речі багато років підряд мали і незмінного автобуса, з назвою «Каштан», та його власника добродія Петра, справді дуже добру, витриману людину).

Літні ночі короткі, але якщо ця ніч, проведена в Карпатах в наметі, то вона видається вдвічі довшою, бо рідко хто спить, холод від споконвічного лісу, а часто і грозові дощі, та співи біля ватри просто не дають заснути тим, хто марно намагається це зробити. Відіспляться потім, вдома, в тепленькому ліжечку, згадуючи всі туристичні незручності, як надзвичайно романтичну річ. Головне те, що в похідних умовах ще ніхто не захворів, і не втратив бажання знову опинитися в лісі, високо в горах, уночі в наметі! Адже багато вартий чудовий ранок у лісі, коли гори "димлять", це так низько стеляться тумани понад горами, коли сонячні промені пробиваються крізь верхів'я смерек, а гірська річка кличе вмиватися прохолодною водою...

До речі за поїздку з Тернополя до Ворохти ми перетинаємо 17 разів річку Прут, що починається між Говерлою і Петросом водоспадом, та впадає в Дністер, і змією звивається на нашому шляху. Отже, в Карпатах ми вже не новачки. З п'ятнадцяти поїздок десять сходжень на Говерлу, різними маршрутами. Зі сторони Ворохти Івано-Франківської обл. є 2 туристичних маршрути, один з них досить складний для фізично не підготовлених людей. Покорили найвищу гірську вершину всі ті, хто ставив це собі за мету, тобто перевірили себе на витривалість і фізичну, і сили духу.

В спогадах залишилися гора Маковиця (910 м), стежки Довбуша та його музей в м. Яремча, Яблуницький перевал, поїздки на підйомнику (протяжність якого 2,5 км, висота 738 м над рівнем моря), коли дух захоплює від відчуття польоту над луками, густо порослими різнотрав'ям, над вершинами смерек, в оточенні гірських вершин Синяка (1782 м, відстань від Ворохти складає 50 км в дві сторони), Безім’яної гори (2035 м, на якій розташована єдина на західній Україні обсерваторія, інша знаходиться в Криму), Хом'яка (1065 м, віддаль 34 км в дві сторони від Ворохти), Петроса (2020 м), Говерли (2061 м), що видніють здаля, та поодиноких екзотичних, дерев'яних хатин місцевих жителів, колиб.

Від Ворохти тягнеться хребет в сторону Яблуницького перевалу. Колись, до 1992 р. тут була база з підготовки олімпійських чемпіонів, зокрема із зимових лижних видів спорту, на трьох трамплінах 70, 90 та 100 м тренувались стрибуни. Ця місцевість називається П'ятихатки, тому що кількість хатів така сама (5!), відстань від хати до хати 1 км, до цих пір в деяких хатах немає електричного світла, не кажучи вже про чудеса електропобутової техніки, телевізора чи комп'ютера, люди там живуть за сонцем та при світлі лампади... Всі бажаючі, звичайно ж не задарма, можуть тут, біля верхньої точки підйомника у П'ятихатках, на широких луках, покататися верхи на конях, вбратися у гуцульське національне вбрання, скуштувати місцевих традиційних наїдків та напоїв.

Яремча вабить проїжджих туристів не лишень заворожуючими водоспадами, але й своїми базарчиками. Очі розбігаються від багатства народних промислів, де якого тільки добра немає, переважно це вироби з дерева, каменю, вовни. Кожен з поїздки привозить з собою в Тернопіль часточку карпатських гір у вигляді якогось виробу, майстерно виготовленого народними умільцями гуцульщини і зберігає це, як дорогоцінний амулет, своєрідний талісман, на щастя, і зі сподіваннями на нову зустріч з Карпатами... Кожен рік запам'ятався туристам своєю «хітовою» піснею. Першою була "Там, під львівським замком...", а кожна наступна пісня асоціюється у нас з тією чи іншою поїздкою, це була пісня, яку знали і співали всі, навіть ті, хто не вмів співати… Тож Карпати це круто! До нових зустрічей та незабутніх вражень!..